нфуцій писав: 

«Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу а чую, я трохи

 пам 'ятаю. Те, що я чую, й обговорюю — я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю — я набуваю знань. Коли я пере­даю знання іншим, я стаю майстром».

Безперечно ми часто пишаємось освітніми здобутками радянської освітньої системи: вона давала міцні теоретичні знання (одні з кращих у світі). Але соціологічні опитування свідчать  про інші факти:

·         Тільки 4-7% учнів училища зберігають інтерес до навчання

·         40% дітей не хочуть ходити до училища і лише 10% радіють зустрічі з викладачем

·         50% незадоволені знаннями

У чому ж проблема? Вчителі не хочуть навчити краще? Погані учні? Погана програма?. Саме суспільство, його психологія не дає виховати людину із заданими потрібними рисами. Чого очікує учень від училища? Задоволення пізнавальних інтересів, можливості самоствердження, самореалізації (підсвідомо звичайно). Але яким чином? До того часу як вона пішла до нас в училище  дитина була суб’єктом діяльності: сама обирала собі форми діяльності, місце ігор, учасників, правила. Але в училищі… На що зорієнтований учитель? На обов’язкове виконання програм, яка визначає обсяг, темп та засоби засвоєння інформації. Отже ми маємо суперечність психологічних установок, у підсумку конфлікт інтересів. Цей конфлікт існував завжди, але загострився лише в останні десятиліття. Наш час називають постіндустріальним або інформаційним.  Нині 70% усієї інформації учень отримує не від викладачів. 

        На сьогодні в Україні немає єдиної програми впровадження інновацій у освітню сферу, але  наш педагогічні колектив  сам намагається впровадити певні  інноваційні педагогічні технології, згідно із вимогами часу.

           Нашому педагогічному колективу   є до чого прагнути, над чим працювати, щоб самовдосконалюватися, тому що «пересічний» викладач викладає, хороший – пояснює, видатний – показує, великий – надихає” (за висловлюванням Ірхіна), а щоб надихати на творчість,  учитель постійно повинен перебувати у пошуку, раціоналізувати свою діяльність, не тільки вчити, а й самому навчатися протягом усього життя

      Широкий інноваційний рух – необхідне явище для сучасної освіти, яке дозволяє формувати свідомість і активність дітей, Воно стає важливим фактором самореалізації  суспільства, забезпечує розвиток творчої особистості громадянина України.

Інтерактивні методи навчання покликані сприяти переосмисленню відносин вчитель – учень, головною метою методичних інновацій є створення комфортних умов навчання (перш за все психологічних), таких, при яких учень відчуває свою успішність, інтелектуальну самостійність, що робить продуктивним сам процес навчання.

В.О.Сухомлинський казав: «Ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності: "Я ні на що не здатний”. Зневіра, пригніченість – ці почуття позначаються на всій розумовій праці школяра, мозок його ніби ціпеніє. Майстерність учителя полягає у тому, щоб розкрити сили і можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці”. Інноваційні технології допомагають викладачу розкрити потенціал кожної дитини, бо його суть полягає в тому, що навчальний процес організований таким чином, що практично всі учні виявляються залученими у процес пізнання, вони знають і думають, вони мають право на помилки, не відчувають психологічного дискомфорту. Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, освоєння навчального матеріалу означає, що кожний вносить свій особливий індивідуальний внесок в обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Причому відбувається це в атмосфері з доброзичливою і взаємною підтримкою, що дозволяє не тільки одержати нові знання, але й розвиває саму пізнавальну діяльність.

Тобто саме інтерактивні технології на сучасному етапі розвитку суспільства сприяють формуванню соціально успішної особистості. Це відбувається тому, що саме під час виконання інтерактивних вправ в учнів формуються вміння і навички, які являються кінцевим продуктом навчання. Як доводить досвід, просте прослуховування інформації, підготовленої, або пояснення історичних подій, на жаль, їх не сформує. Лише через практичну діяльність можна досягти реального засвоєння.  Відома приказка «Повторення – мати навчання» не втратила своєї актуальності. Але повторення -  викладачем не одноманітний переказ почутого чи прочитаного, а обговорення, поглиблення, спілкування в межах теми, що вивчається, пошук інформації та способів розв’язання завдання. Інтерактивне навчання відбувається в активній взаємодії учнів у навчальному процесі, їх взаємонавчанні.  Дослідження, проведені за кордоном (США, Росія), показують, що таке навчання різко збільшує відсоток засвоєння:

• читаючи очима – 10%;

• слухаючи – 26%;

• розглядаючи – 30%;

• слухаючи і розглядаючи – 50%;

• обговорюючи – 70%;

• особистий досвід – 80%;

• спільна діяльність з обговоренням – 90%;

• навчання інших – 95%.

            Постає питання: чому застосування інноваційних технологій  навчання збільшує відсоток засвоєння навчального матеріалу? Вчені пояснюють це тим, що інтерактивне навчання – насамперед діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія викладача  й учня, а не домінування викладача над учнем. На таких уроках учні знаходяться у режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною), під час яких формуються основні компетентності.                                                               

Завдання викладача і  нашого училища – створити оптимальні умови для самоорганізації учнів, допомогти їм спроектувати свій власний життєвий шлях на основі доцільно обраного типу соціальної поведінки, ступеня активності та ціннісних орієнтацій, свідомо прийнятих норм людських взаємин.

На даний час розроблено безліч інноваційних технологій, і саме на деяких найпоширеніших пропоную зупинитись більш детально.

 На уроках історії цьому сприяє:

1. Формування інтелектуальних, спеціальних  і  загальнокультурних знань і умінь учнів.

2. Розвиток ініціативності, навичок співробітництва.

3. Навчання бачити проблеми і вміння приймати привільні  рішення.

4. Вміння отримувати і використовувати інформацію.

5. Навички самостійного планування, самоосвіти,   комунікабельності.

6. Формування критичного і логічного мислення.

7. Вміння порівнювати факти, аналізувати їх; аргументовано відстоювати свою точку зору.

8. Бачення багатомірності явищ, їх неоднозначності.

9. Формування толерантної відкритої громадянської позиції.

Практично на кожному уроці історії я так або інакше використовую інноваційні методики або частково, або повністю:

1) робота з інформацією: картами, схемами, таблицями, документами,

джерелами(підручник або інші);

2) формування свого ставлення до подій і їх учасників;

3) аналіз і порівняння:позитивні сторони явища,переваги і   недоліки

( помилки, негативи );

4) ініціатива: нові ідеї, можливі альтернативи і варіанти;

5) контроль над процесом мислення: підведення підсумків,   спостереження, коментарі (закріплення і систематизація).

Однак частіше на уроці я застосовую декілька прийомів і методів, які допомагають навчатися сумісним діям, спрямованим на підвищення ефективності навчального процесу.

Під час навчання бувають невдачі і помилки. Їх виправлення – достатньо болісний процес. Іноді буває, що страх помилитися сковує дитину, відбиває бажання працювати.

 Для цього є принципи позитивної корекції  помилок: 

1. Я  більше підбадьорюю учнів, більше уваги приділяю тому, що вони роблять правильно, а не навпаки.

Наприклад,  після перевірки самостійної роботи я не  сварю дітей через те, що 60% групи не знають дати  Великої Вітчизняної війни, а похвалю 40% учнів, які вже знають її.

2. Обов`язково треба хвалити дітей за правильну відповідь або частково правильну. В цьому випадку дитина буде відчувати, що вона рухається вперед, що в її навчанні є прогрес.

3. Уникати приниження учня, підкреслюючи його помилки. Не давати йому відчути, що помилятися – „ це погано ”. Адже дитина навчається, помилки неминучі, природні і закономірні.

4. Виправляти помилки швидко і непомітно.

Наприклад, дитина при відповіді назвала неправильну дату події, викладач підбадьорює, але повторюю вже з правильною датою вислів учня,   і рекомендую записати це в зошит.

Якщо приділяти виправленню помилок багато часу, значить надавати їм великого значення, крім цього, цим гальмується темп уроку.

 Методика колективного навчання 

Є  4 принципи цієї методики:

 1) Позитивна взаємозалежність.

Всі учасники уроку, викладач  і учні, повинні зрозуміти те, що всі вони разом творять процес пізнання, що від доброзичливого ставлення кожного,  від його особистих зусиль залежить успіх всієї групи.

  2) Індивідуальна відповідальність.

Кожен особисто повинен відповідати за свою роботу, за нього ніхто цього не зробить, так як інші мають свої індивідуальні завдання.

 3) Рівна участь.

Не може бути такого, що деякі учні працюють, а інші відсиджуються і мовчать. Кожному на висловлення своєї точки зору надається однаковий час. Всі навчаються самі, навчають своїх товаришів і приймають участь в роботі всієї групи.

 4) Одночасна взаємодія.

Під час уроку учні одночасно засвоюють нову інформацію і одночасно передають її іншим учасникам своїх груп, обговорюють проблему і находять рішення.

 В методиці такого навчання дуже важливою є стимуляція діяльності учня. Діти і викладач повинні лагідно ставитися один до одного, не загострювати увагу на критиці інших і самокритиці.

 Однак в процесі такого навчання неминучі невдачі і помилки: під час роботи в кабінеті може бути багато шуму; не кожна дитина чітко вкладеться в час, який буде відведено для виконання завдання

 Тому викладач на уроці виступає як координатор роботи: він повинен дати учням таке завдання, з яким ці ( конкретні ) учні справляться; викладач визначає час для виконання кожним учнем кожного конкретного завдання і чітко слідкує за регламентом.

Учні повинні навчитися постійно бачити викладача, відриватися від свого завдання і піднімати очі на викладача, як музиканти на диригента.

Учень повинен навчитися реагувати індивідуально (самостійно), він не повинен зупиняти своїх одногрупників голосом або будь-яким рухом.

А викладач  повинен бути терплячим і переходити до нового завдання тільки тоді, коли всі діти піднімуть очі і в кабінеті  буде тиша.

 Як виростити  інтелектуала. 

Розвиток пізнавальної творчої активності учнів на уроках історії.

Сьогодні як ніколи перед вчителями постає питання – як підготувати учнів до праці з максимально можливою орієнтацією на творчість ? Якими методами, прийомами поліпшити співпрацю і співтворчість вчителя з учнями для розвитку і самореалізації особистості?

Адже кожен учень – це обдарована дитина в певній галузі, яка має здібності і талант. І вчитель повинен знайти в цій дитині неповторне і розвинути цю здатність до творчості.

Уроки історії надають можливість не тільки накопичувати знання та уміння, а й постійно збагачуватися досвідом творчості, коли відбувається процес самоорганізації і самореалізації особистості.

Усе це вимагає від викладача постійного пошуку,  самовдосконалення, проведення навчально-виховного процесу так, щоб він сприяв розвитку здібностей та пізнавальної діяльності учнів. Тому спираючись на вище зазначене, основною метою на уроках історії має бути:

- формування у дитини вміння керувати процесом творчості;

- розуміння закономірностей;

- уміння  розв`язувати складні проблемні ситуації.

 Процес цей індивідуальний і вимагає від нас складної, багатогранної та кропіткої роботи.

 Розвиток пізнавального інтересу до вивчення історії починається з „ занурення в океан історії ”, створюються ситуації за заданими алгоритмами : „ Що, де, коли, як, хто, чим, чому ”. За д

опомогою цих питань з`являється інтерес до історії як науки, діти замислюються над перспективами її розвитку.

 Викладач повинен поставити перед собою завдання:

1) Використовувати різноманітні форми, прийоми і методи на уроках.

2) Розвивати в учнів прагнення до успіху.

3) Навчити працювати, виконувати завдання, робити пропозиції.

4) Розвивати творчі здібності: спостережливість, уяву, пам`ять, уміння аналізувати, теоретичне мислення.

  На початку року я використовувала на І курсі такі методи:

Наприклад, коли учні тільки прийшли до кабінету історії,  я їх не знаю ні вони ще  один одного погано запам’ятали я пропоную маленьку гру, яка має такі етапи:

1.       «Перше знайомство». Учні працюють у парах. Перш ніж назвати своє ім’я, слухачам пропонується подивитися один на одного і посміхнутися

2.       «Моє ім’я». Учні називають своє ім’я, згадуючи цікаву, комедійну, яскраву історію, пов’язану з ним.

3.      «Хвилина мого життя». Учні записують цікаве, що відбувається в їхньому житті. Я збираю ці міні-історії, формую сторінку «Хвилина мого життя». Наступну пару починаю з цієї сторінки.

4.       «Подорожуємо разом». Слухачам дається нитка. Кожний учасник по черзі «подорожує» пальцями, називаючи своє ім’я й розповідаючи щось цікаве про себе. «подорожі» закінчуються тоді, коли всі учасники назвуть себе й розкажуть свою історію.

Отримана інформація прискорює знайомство в групі, дає можливість запам’ятати ім’я кожного.

 Або наприклад, «Паперові літаки». Учні записують своє ім’я. Запускають «літаки», вибирають один із них і знаходять його господаря. Цей учасник може бути партнером для роботи в парі.

Або наприклад в минулому році ми з групою 22 виготовили «Іменні жетони». Учні виготовляють особисті жетони. На жетоні пропонується вказати характерологічну інформацію (особистісні вподобання, здатності, схильності, інтереси тощо),  цей метод дуже допоміг мені як класному керівнику познайомитися з учнями.

Як відомо на людину впливають численні інформаційні потоки, які сприймаються за допомогою зорового, слухового й  естетичного каналів. Наприклад, до слухових інформаційних інтерактивних методів навчання з наведених вище можна віднести метод «Моє ім’я», до зорових – «Перше знайомство», «Іменні жетони», до кінестетичних – «Подорожуємо разом», «Паперові літаки».

У своїй роботі на уроках історії я використовую:

Мотиваційні інтерактивні методи навчання – це способи діалогової взаємодії учасників навчального процесу, за допомогою яких можна визначити власну позицію у відношенні до способів діяльності групи, окремих учасників, викладача, самого себе.

Серед цих методів можна назвати такі як:

„Мої очікування”. Слухачі на цьому етапі заняття визначаються за напрямками:

-          я очікую від себе...

-          ... від одногрупників (від колег)...

-          ... від викладача...

Пропонується виразити очікування на початку й наприкінці заняття.

„ Лист до самого себе”. Учасники пишуть лист до самого себе, у якому

перераховують усе, що вони мають намір зробити за результатами заняття. Лист кладуть у конверт, адресований собі. Через 4-6 тижнів після заняття аркуш буде доставлено. Це буде ввічливим нагадуванням самому собі про взяті зобов’язання.

Кожен урок повинен бути підсумком та емоційним відкриттям.

Використання різних технологій  навчання дає можливість простежити за роботою  учня при вивченні певної теми, об`єктивно оцінити його навчальну діяльність. Сприяє виявленню глибини знань для створення проблемної ситуації. Посиленню створення таких ситуацій показує усвідомлення учнями програмного матеріалу, відсутність прогалин. Проблемні ситуації дуже різноманітні за тематикою, змістом та складністю.

Учні досягнуть творчих результатів з історії тільки тоді, коли викладач буде усвідомлювати, що дитина постійно перебуває під тиском потоку інформації, яка впливає на її свідомість і почуття.

 Підводячи певні підсумки доповіді, хочеться звернути увагу на те, що інноваційні технології мають не тільки значні переваги, але й деякі недоліки. Наприклад, з мого досвіду, організація групової роботи потребує часу, учні повинні навчитися працювати в групах. Крім того, на вивчення порівняно  невеликого обсягу матеріалу витрачається багато часу. Індивідуальний внесок кожного в груповій формі роботи важко оцінити в балах, бо пропоновані системи оцінювання такої роботи громіздкі й мало об’єктивні. Саме в таких умовах і проявляється творчість викладача, бо наше училище призвано виконувати соціальне замовлення, тобто прагнути випускати зі своїх стін особистостей, орієнтуючись на модель соціально успішної людини, людина, яка знайде себе у цьому житті завдяки отриманим під час навчання знанням, умінням і навичкам. А як цього досягти кожен педагог вирішує для себе сам.